Синтез запада и востока в творчестве ивана франка

Останина Анна Георгиевна

Тема Востока и Запада плодотворно реализовалась в творчестве украинских писателей конца XIX – середины ХХ веков. На этой почве художественные поиски Ивана Франка выступают особенно отчетливо. Так, Николай Зеров в раннем творчестве художника заметил жажду выработки образно-концептуальной целостности украинскости и мира: «Мова Франкова все більш очищається, наближаючись до мови України Східної. Шлях її – від Дністра на Дніпро, з Заходу на Схід» [3, с. 461].

В письме к Агафангелу Крымскому Иван Франко признался: «Жаль, що я не орієнталіст!» [12, с. 69]. Однако именно он одним из первых в украинской литературе начал переводить произведения восточных авторов на украинский язык: «…орієнталістика 20-х років ХХ століття, яку очолив Агатангел Кримський, очевидно, була б неможлива без помилково точного вибору І. Франка необхідних для української культури фрагментів культури світової. Однак Франковий підхід не є системним поглядом на досліджувані культури і також не є вибором окремих творів, співзвучних естетично чи емоційно письменникові. Знову ж таки вибір диктується не індивідуальним сприйняттям, а певними культурними парадигмами. І. Франко відбирає з цих культур саме те, що своїми потаємними механізмами відповідає на важливі запити власної культури. І в такий спосіб долучає власну культуру до циркуляції проблематики загальнолюдської ваги, вводить її в глобальний діалог з культурами різних епох і народів. Так І. Франко розширив літературний досвід власної культури, її межі пізнання світу, універсалізував культурну рецепцію українського суспільства» [7, с. 30]. Первым индологом на Украине назвал Ивана Франка А. Белецкий: «Щодо індіаністики українська культура була tabylarasa, і ті поодинокі вчені, які приділяли серед інших занять деяку увагу і санскриту, не могли змінити загального становища. Піонером у даній галузі – як і в багатьох інших – був великий просвітитель, діяч найширшого розмаху, що титанічними зусиллями розбирав стіну національної обмеженості, – Іван Франко» [1, с. 506 – 507].

В литературно-критических статьях Иван Франко подал своеобразную «ориентальную» характеристику литературы XIX века: «…розпанахання давніших географічних і державно-етнографічних границь, величезний зріст комунікації, безмірне розширення літературних горизонтів, спільність ідей і ідеалів в писаннях одної генерації і різних краях, однаковість літературного смаку в певних суспільних верствах різних народностей, панування певних літературних предилекцій, певної літературної моди і цілім цивілізованім світі» [13, с. 241 – 242]. Совершенно справедливо в интернациональных поисках Франко отдал дань моде, которая провоцировала художников к подражанию литературных вкусов Франции. В литературном творчестве, по мнению художника, «национализм и интернационализм совсем не противоречат друг другу», а наоборот находятся в диалектическом контакте. [13, с. 242]. И это действительно так касательно художественного стиля и техники, однако содержательно национальные и интернациональные образы подаются украинскими прозаиками в «антидиалоге» или с религиозных причин, или с моральных, или с этических. То есть для И. Франка ориентализм – это творческое насаждение на национальной почве литературных предпочтений, вкусов и интересов высокоталантливых писателей других стран, где влияние является лишь творческим стимулом.

Немалый вклад в развитие украинского ориентализма Иван Франко сделал в качестве поэта-переводчика, потому что именно так «…вбачав можливість глибше осмислити проблему національного та загальнолюдського “свого” й “чужого”» [11, с. 21].О. Тетерина отметила личностную ориентальную сферу художника : «…оригінальна обробка чужого матеріалу відбувається шляхом творчого сприйняття інонаціональних здобутків крізь призму власних національних традицій» [11, с. 22].

Ранняя лирика и лиро-эпос Ивана Франка характеризуются романтическим характером и инонациональной тематикой. Тема пролития «братской крови» присутствует в таких произведениях: «Чигиринський хрест», «Задунайська пісня», «Коляда». Цикл «Україна» и сборник «З вершин і низин» изображают колониальное состояние нашего государства, стремление украинского народа получить родине долгожданную свободу. Современники заметили восточный талант Ивана Франка. Так, Агафангел Крымский первым подал литературоведческую характеристику арабской сказки «Абу-Касимові капці» на украинский лад: «Автор позичив з арабської казки самісіньку фабулу. Він її прибрав у прекрасну поетичну форму, надав їй великого драматичного і психологічного інтересу, закрасив іще й гумором, і збудував на непретензіональній чужій фабулі самостійний твір, високо поетичний, високої художницької вартості» [4, с. 461 – 462]. Критик обвинил Ивана Франка в полном художественном национализме: «Через те, малюючи життя східне, він показує його нам крізь призму руську; таким способом ми увесь час почуваємо, що перед нами переходить не просто східне життя, а східне життя, описане щирим русином, а через те Франків Багдад не є для нас чуже місто, а є в певній мірі наше рідне» [4, с. 462]. Приблизительного мнения (касательно выявления украинской ментальности в произведениях на ориентальную тематику) придерживается и современная исследовательница Галина Сабат: «У багдадській дійсності простежуються нюанси суспільного життя Галичини. Взагалі на казках І. Франка, як і на будь-якому іншому його творі, лежить відбиток національного “модусу мислення”, який відображається в тематиці, морфологічних і синтаксичних особливостях мови» [9, с. 28].Однако это была «проблема» не только Ивана Франка. В восточные реалии вписывали национальные вопросы и Михаил Грушевский, и Николай Кулиш, и Леся Украинской и многие другие. Эта проблема присутствует и в мировой литературе. Так, Александр Пушкин наоборот поддерживал Дж. Байрона за откровенный европейский «вкус» в восточных произведениях.

Литературный и научный феномены Каменяра настолько мощные, что к их изучению обращались как современники художника, так и сегодняшние поклонники его творчества. Так, Владимир Погребенник в поэзии Ивана Франка выделил такие инонациональные векторы: польский, балканский, славянофильский, еврейский, средиземноморский и другие [8]. Игорь Папуша рассмотрел ориентальные произведения И. Франка в антропологическом коде. Исследователя в первую очередь заинтересовали переводы Ивана Франка как историко-литературные факты писательских попыток подать украинской литературе индийские тексты: «Рігведу», «Махабхарату», «Сакунталу», «Царя Випащита у пеклі», «Царя і аскета», «Багача і мудреця», «Мару і Будду» та ін. Код раскрывается как демократизация литературы «… така комунікативна конвенція, учасником якої може стати кожен без різниці нації та культури. Антропологічний код не орієнтований на врахування і відтворення глибинних індивідуальних характеристик текстів при їх рецепції» [6, с. 10]. То есть это не значит, что художник, функционируя в антропологическом коде, имеет право искажать текст, а наоборот в этом случае любое эстетическое явление должно приобретать важнейшей ценности – доступности.

Именно поэтому, как убедительно доказал исследователь, на этой почве И. Франко не имеет равных: «Він підходив до того чи іншого художнього твору з настановою “перетягти його якомога на загальнолюдський ґрунт”. Тому особливістю Франкової рецепції інонаціональних (і взагалі “іноавторських)” текстів була певна індиферентність до глибинних, індивідуальних характеристик тексту. Для Франка важливо було відтворити в загальних рисах “саму річ”, а не текст у всій його самобутності та оригінальності» [6, с. 11]. Он охарактеризовал эстетический код сознания Франка как такой, что сближает, объединяет и роднит людей. Сабат Галина, дифференцировав сказки Ивана Франка по концепции симптоматического соответствия и заключив их в соответствующую дистрибутивную систему, не обошла и ориентального аспекта произведений «Абу-Касимові капці» и «Коваль Бассім»: «Східний побут, природа, азійські реалії створювали орієнтально-екзотичний колорит, який в казці набував умовно-фантастичного характеру» [9, с. 28].

Иван Теплый, исследовав ведущие аспекты востоковедческого дискурса Ивана Франка, отметил: «Незважаючи на те, що переклади виконано здебільшого з проміжних мов (головно німецької та англійської), значущість зробленого цим не применшується оскільки І. Франко, як і в багатьох інших сферах, був туту першим. Цей дискурс – органічна складова його культурно-національної стратегії (О. Пахльовська), спрямованої на прищеплення інокультурних цінностей як гарантії національного само порятунку (В. Мазепа). Він – лише частина перекладацького (ширше – письменницького), дослідницького доробку І. Франка, однак цей дискурс показує, як щільно пов’язані між собою такі далекі країни і мови, як-от Україна і Китай – отже, “сходяться крайнощі”» [10, с. 48 – 49]. То есть ориентальные произведения И. Франка не только сохраняют историко-литературное значение и остаются фактами первой попытки в истории украинской литературы перевода индийского литературы, но и наделены удивительной художественной функцией – они «управляют» потоком читательских ассоциаций. Его труды характеризуется гуманистической идеей интернационального соединения всех народов. Также Иван Франко никогда не прибегал к «влиянию, а пытался, как и А. Потебня, артикулировать в своих трудах теорию «апперцепции».

Так, в повести Ивана Франка «Boa constrictor» находим индийский пейзаж, который выполняет ведущую роль в произведении. А именно расставляет приоритеты между добром и злом в жизни человека. Прибегая лишь к географическим реалиям (тростник, бамбуковые леса Бенгаля, светло-зеленый папоротник, змей удав, пальмы, газель и т.д.), писателю удалось подать основные проблемы общественно-политической жизни родной страны.Совершенно справедливо современная исследовательница Виктория Дуркалевич отметила: «…опис картини подається на початку твору і виконує роль своєрідної символічної антиципаційної увертюри, відголоси якої пронизуватимуть усю смислову структуру повісті, набуваючи динамічних варіативних репрезентацій» [2, с. 13]. Герман почему-то не смотрел и не любовался тропической флорой и фауной индийской окрестности, потому что его внимание привлекла повседневная реальность, что на картине воплотилась в образе змея. Его привлекли глаза удава, которые содержали в себе неслыханную непобедимую силу перед слабым: «…очі змія блискають таким злорадним, демонічним огнем, такою певністю своєї сили, що мимоволі мороз пробігає по тілі, коли добре йому придивитися» [14, с. 7]. Однако подобная «страсть» и «блеск» глаз не одиноки в произведении. Так, на протяжении всей повести глаза Германа наделены страстью к богатству, которые в самом конце произведения заплакали горячими слезами, а вот у его сына Готлиба прослеживаются «затекла злоба в глазах, ідіотична ненависть» [14, с. 85]. Диалектика мыслей и чувств Германа понятна, ведь в Индии образ змея ассоциировался с главным энергетическим каналом человека, погружаясь в который, он словно заново рождается. Так произошло и с Германом Гольдкремером, к внутреннему миру которого сумел достучаться магически-загадочный символ мудрости Востока.

Снова довольно условный топос «Востока» находим и в поэме «Моисей». Стоит уточнить, что Иван Франко никогда не был в Египте. Однако действие произведения-размышления происходит в строго указанном времени и пространстве: «Сорок літ проблукавши, Мойсей, / По арабській пустині, / Наблизився з народом своїм / О межу к Палестині» [15, с. 442]. Именно в «Мойсеї» происходит «антиколониальная риторика» (Татьяна Мейзерська), потому что уже и «красные пески как ржавчина». Не придавая принципиального значения географическо-топографическому фактору, Каменяр говорил о борьбе с колонизацией родного народа, поэтому лучше всего «…дух пустелі демонструє матеріальні труднощі…» [5, с. 21]. Вывести людей из неволи – было основной задачей Моисея, но империя зла лишила его народ индивидуальной мысли. Проблема веры и неверия усилились образами предателей Авирона и Дафана, а также образом темного демона пустыни Азазеля, который пытался соблазнить предводителя. Библейское и мифическое сплелись в экзотические образки Востока. Трансформация проблем украинского народа на земле Египетской выступает большим контрастом, поэтому заботясь о судьбе родного народа, Иван Франко призвал каждого освободиться от пут рабства. А это довольно характерный признак для литературы излома веков.

Путешествие Ивана Франка «в проблемы нации» создало также географический пласт экзотических знаков. Автор мастерски использовал знаки-топонимы для общей композиции восточного «места развития». Эти слова-реалии имеют в основном географическое направление (названия стран и городов: Палестина, Моав, Ізраїль, Гарран, Кадес, Дамаск, Єрихон; названия гор и рек: Синай, Кармель, Галад, Йордан, Сіон; названия пустынь: Мадіям, Синай та ін.).

Ориентальные нарративы оригинального художественного творчества Ивана Франка сводятся к национально-освободительной тематике, противостоянию двух миров – сильного и слабого, а также к психологическому погружению в личностные проблемы «алчных рабов».

Итак, в творчестве Каменяра присутствует широкая парадигма экзотических образов, тем и мотивов, которая обогатила идейно-тематическую и стилистическую палитры украинской лирики и эпики. Однако основные проблемы его творчества касались колониальной политики великих государств.

Список литературы:

1. Білецький О. Іван Франко й індійська література / О. Білецький // Зібрання творів у п’яти томах. – К. : Наукова думка, 1965. – Т. 2. Українська література кінця ХІХ – початку ХХ століття. – С. 502 – 521.
2. Дуркалевич В. В. Стратегія текст у тексті у творах Івана Франка і Бруно Шульца / В. Дуркалевич // Вісник Маріупольського державного університету : збірник наукових праць. – Серія : Філологія. – 2011. – Вип. 5. – С. 12 – 15.
3. Зеров М. Твори: у 2-х томах / М. Зеров. – К.: Дніпро, 1990. – Т. 2. Історико-літературні та літературознавчі праці. – 601 с.
4. Кримський А. Твори: у 5-ти томах / А. Кримський [упоряд. і приміт. Н.О. Вишневської та М. Л. Гончарука]. – К.: Наукова думка, 1972. – Т. ІІ. Художня проза. Літературознавство і критика. – 717 с.
5. Павличко Д. Поетичний вступ до поеми “Мойсей” Івана Франка / Дмитро Павличко [Укладач Б. Якимович; Вступ. сл. Т. Салиги; Редкол.: І. Вакарчук (голова) та ін.]. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2001. – 32 с. – (Серія “DoctorHonorisCausa”).
6. Папуша І. Modusorientalis. Індійська література в рецепції Івана Франка: моног-рафія / Ігор Папуша. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. – 213 с.
7. Пахльовська О.-Є.-Я. Творчість Івана Франка як модель культурно-національної стратегії / О.-Є.-Я. Пахльовська // Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин : матеріали Міжнарод. наук. конф., присв. 140-річчю від дня народження Івана Франка (Львів, 25 – 27 вересня 1996 р.). – Львів : Світ, 1998. – С. 19 – 31.
8. Погребенник В. Інонаціональні мотиви поезії І. Франка / В. Погребенник // Сучасний погляд на літературу : збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. – 2006. – Вип. 10. – С. 3 – 103.
9. Сабат Г. П. Казки Івана Франка як естетико-поетикальна система : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук : спец. 10.01.06 “Теорія літератури”, 10.01.01 “Українська література” / Г. П. Сабат. – К., 2009. – 40 с.
10. Теплий І. Сходознавчий дискурс Івана Франка / Іван Теплий // Вісник Львівського університету. – 2011. – Вип. 53. – С. 28 – 54. – (Серія філологічна).
11. Тетеріна О. Переклад у концепції національної літератури Івана Франка / Ольга Тетеріна // Слово і час : науково-теоретичний журнал. – 2007. – № 12 (564). – С. 15 – 23.
12. Франко І. Лист до А. Ю. Кримського (Львів, 14 січня 1896 р.) // Іван Франко Зібр. творів: у 50 т. / І. Я. Франко. – К.: Наукова думка, 1986. – Т. 50. Листи (1886 – 1916). Лист 50. – С. 68 – 69.
13. Франко І. Літературно-критичні статті / Іван Франко – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1950. – 445 с.
14. Франко І. Повісті / Іван Франко. – Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1964. – 497 с.
15. Франко І. Я. Твори в 2-х томах / Іван Франко [передм. П. Колесника]. – К.: Дніпро, 1981. – Т. 2 : Оповідання, 1981. – 495 с.